|
"Породила мене мати В високих палатах, Та й понесла серед ночі У дніпрі скупати. Купаючи, розмовляла З мною, малою: --Пливи, пливи, моя доню, Дніпром за водою. Та випливи русалкою Завтра серед ночі, А я вийду гуляти з ним, А ти й залоскочеш. Залоскочи, моє серце: Нехай не сміється Надо мною, молодою, Нехай скупається, Не моїми кров-сльозами-- Синьою водою Дніпровою... Нехай собі Гуляє з дочкою. Пливи ж, моя єдиная. Хвилі! мої хвилі! Привітайте русалоньку... --- Та й заголосила, Та й побігла. А я собі Плила за водою, Поки сестри не зустріли, Не взяли з собою. Уже з тиждень, як росту я. З сестрами гуляю. Опівночі. Та з будинку Батька виглядаю. А може вже поєдналась З паном у палатах? Може знову розкошує Моя грішна мати?" Та й замовкла русалочка, В Дніпро поринула Мов пліточка. А лозина Тихо похитнулась. Вийшла мати погулаяти, Не спиться в палатах. Пана Яна нема дома, Ні з ким розмовляти. А як прийшла до берега, То й дочку згадала. І згадала, як купала І як примовляла. Та й баидуже. Пішла собі У палати спати. Та не дійшла, --- довелося В Дніпрі ночувати. І незчулась, як зустріли Дніпрові дівчата -- Та до неї, ухопили, Та й ну з нею гратись, Радіснькі, що піймали, Грались, лоскотали, Поки в вершу не запхали ... Та й зареготались. Одна тілько русалонька Не зареготалась. Київ 1846, 9 августа |
Останне поновлення 8-го грудня 1996